• Без категорії

Піп & People з Олександром Дєдюхіним 21 грудня

Written by on 3 Вересня 2019

Слава Ісусу Христу, парафіяни. З вами програма «Піп і піпл», і я її ведучий протоієрей Олександр Дедюхін з Полтави.

Сьогоднішня тема нашої розмови може комусь показатись трошки дивною, але я думаю, що важливою, бо дуже багато приходять саме таких питань. Питання приблизно таке: як треба ставитись до священиків – чи їх треба любити, чи треба шанувати, взагалі от, як правильно ставитись до священиків?

По-перше, що я хочу сказати – Бог дав нам голову для того, щоб ми нею думали. І думати оці роздуми, які приходять в голову. Не просто їсти головою, не просто голова як вмістилище гріху, а в першу чергу голова для того, щоб ми аналізували.

І знаєте коли розмовляєш з людьми, то ставлення до священників коливається від того, що попів усі ненавидять і наводять сотні прикладів, а інші кажуть – «батюшок всі люблять», і теж наводять сотні приклади. Нерідко це говорять одні і ті ж люди, цілком воцерковлені, і, буває, навіть говорять за одних і тих самих священиків.

З цього приводу є стара єврейська притча. До раввіна прийшла одна людина і каже: «Мій сусід мене ображає». І раввін каже: «Ти маєш рацію». Потім приходить другий чоловік, на якого жалівся перший і каже : «Раббі, мене ображає мій сусід». І раввін каже – «Ти маєш рацію». Хлопчик, який в цей час підмітав підлогу в синагозі, не втримався і сказав: «Реббе, але ж так не буває, щоб двоє, котрі стверджують протилежне, обидва мали рацію!». На що раввін відповів: «І ти маєш рацію, мій хлопчик».

І от, у випадку розмов про ставлення до священиків, ця притча дуже доречна. Знаєте, як буває – один батюшка строгий охоронець уставу, непитущий, майже вегетаріанець, служить докладно і старанно, палає ревнощами до молитви, і на сповіді того, хто кається, по півгодини не відпускає і прискіпливо досліджує його гріхи. З цього батюшки ну хоч ікону пиши. Але парафіяни якось не прагнуть до нього на службу ходити, на сповідь особливо не рвуться, і критикують часто. Інший навпаки – служить ненапряжно, на сповіді не суровий, потурає прихожанам в усьому, і чуйний – а його чомусь теж критикують, не особливо шанують, мовляв, «справжній батюшка повинен бути строгий». І отак стається, що одні люблять першого, і другого люблять. І ця ситуація ніяким чином не вкладується в шаблон. Одного батюшку критикують за те, що має довгу бороду і ходить по місту в рясі, мозолить очі всім своїм клерикальним видом, вводить у спокусу. Іншого – за те, що голить борідку і ходить по місту в джинсах. Мабуть, страху Божого – кажуть деякі люди. Чому так відбувається? Тому що неможливо вивести типажі. Христос прийшов, щоби для всіх стати всім. Тому для кожного є свій священик. Людина є таємницею, котра не зводиться до формул, і в цьому глибокий сенс любові, з якою в церкві являє нам Бог. Тому що можна формулою оволодіти, а любов’ю не оволодієш, любов – це є вільне ставлення між особистостями. Людина є таємницею. І священик не перестає бути людиною, тільки таємниця в ньому набуває інших, християнських вимірів.
Знаєте, як кажуть в народі, що «попа і в ряднині видно». І це правда так – все-одно не сховаєшся. Тому нам, священикам, приходиться звикати, що священика завжди впізнають. І завжди знаходяться небайдужі люди. Одні будуть з тебе сміятися і тикать пальцем, чіплятися, спокійно спати не давати, і ненавидіти будуть. А інші будуть тебе прощати. І будеш ти залежати не стільки від Бога, стільки від милосердя тих самих людей , яких ти вважаєш своєю паствою. І нам треба вчитися бути вдячним і поважати їх всіх.

Якщо порівняти служіння священика, то є така фраза Ісуса Христа: «Не може сховатися місто, яке стоїть на вершині гори». Священик просто як на вершині цієї гори – його всі бачать. Поки може молодий-зелений, священик може думати, що це добре, що тебе всі бачать. Але ми всі розуміємо, що вершина гори – це найбільш некомфортне місце для міста. І блискавки в нього довбуть, і зливи січуть, і вітром його зносить, і ворогам його видно здалеку. І, якщо в народі мор, лихо, все населення до тебе тягнеться, в твої стіни. І ми маємо всім дати притулок і захист. І так день за днем. То помреш, то воскреснеш. І це не просто будні, а кожен з буднів як таке приголомшливе незабутнє свято. І коли важко стає, ти вже і шкодуєш, що став священиком. Але з іншого боку, і не хочеш собі іншої долі.

І от, ми підходимо нарешті до того, з чого починали: «Як людям ставитись до священиків?». Є народне прислів’я: «Любити як душу, трясти як грушу». Ні в якому разі не можна робити зі священика кумира, оракула, або якогось великого ідола. А допомагати. Підтримувати його і його сім’ю. і жити так і до нього ставитись, щоби священик ніколи-ніколи не забував Христа. Пам’ятати, що священик – як в родині старший брат. Тому що це Отець Небесний його поставив на це місце. Але пам’ятати, що хоч священик і старший брат, але все ж таки дитина – може помилятися, грішити і бути слабким. Тому дуже не ображатися,якщо наприклад старший захотів відпочити – втекти, потусуватися зі своєю компанією. А йому весь час нав’язують молодшого. Треба ставитись більш поблажливо до священика. Але – ніколи не забувати його «трясти як грушу». Любити, але трусити.

Буває таке, що священик не втримує свого служіння. Але священство це вища категорія, яка дана нам Богом, і тому кожен з нас, написано в Євангеліє, «ви – рід обраний, царське священство». Кожен з нас має нести це священство на собі. Може така статись біда, що не залишиться жоден з попів навколо, і тому кожному з нас потрібно ставати попом.
І, браття і сестри, гріху ми вже не дивуємось, ми до нього звикли. Але дивуємось , коли небо буває видно через земний бруд. Цим небом ми і живем, і до цього неба разом ідемо – миряни, священики, єпископи – всі разом. Бо наша мета – це Царство Небесне.
Дякую вам за увагу, спаси вас Господи!


Reader's opinions

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *



Current track

Title

Artist

Background
LIVE STUDIO